Бережуть історію

За десять років роботи у міському архіві зібрано безцінні з історичної точки зору документи. Він є одним з найзмістовніших за обсягами і кількістю зібраних матеріалів. Все частіше сюди звертаються учні шкіл, ліцею, училища, щоб дізнатися про минуле міста, району.

У січні міський архів святкує 10-річний ювілей. Про те, як він створювався і чим живе сьогодні, «RIA-Козятин» поцікавилася у його начальника Зої Вільчинської.
— Зоє Володимирівно, знаємо, що існують дві дати заснування міського архіву. То коли ж у вас ювілей?
— Так, в історії появи міського архіву можна виділити дві дати і обидві вони мають право на життя. Перша — це законодавче рішення про його створення у квітні 2001 року та з появою його перших фондів і початку функціонування у січні 2002 року.
— До цього часу в Козятині не було такої установи. Важко було починати?
— Так, це було непросто, ремонт приміщення і встановлення першого спеціалізованого обладнання проводилося за рахунок значної спонсорської допомоги підприємств ( в першу чергу залізничних) та установ міста і міського бюджету. За сприяння міського голови Олександра Гвелесіані було закуплено сучасні меблі та оргтехніку. Хочу зауважити те, що саме в міському архіві Козятина з’явився перший комп’ютер серед усіх архівних установ області, включаючи і Державний архів Вінницької області. Та і створення фондів відбувалося з абсолютного «нуля». За основу бралася якість і зміст документальної бази – це було новим і не завжди сприймався керівниками. Сьогодні наш архів об’єднує два архіви: комунальний і трудовий, де зберігаються фонди ліквідованих підприємств, організацій. Чому так, тому, що в свій час, з метою економії коштів ми відмовилися окремо створювати трудовий архів у місті. В основному цією роботою займається Ольга Спесивцева, яка впродовж десяти років беззмінно і самовіддано трудиться в архіві. Гарна, добра, чарівна відповідальна і чуйна жінка. І це можуть підтвердити всі, кому прийшлося звертатися до архіву за допомогою.
Тісна співпраця у нас існує сьогодні з районним архівом, з міським архівом Бердичева та з Вінницьким обласним.
— Роботу архіву бачать і оцінюють через задоволення звернень громадян, фізичних, юридичних осіб, як у вас з цим?
— Вірніше його практичну діяльність, що реалізується через звернення і виконання запитів. Всього за період роботи надано більш ніж 4,5 тис. довідок.
Все частіше до нас звертаються учні шкіл, ліцею, училища, щоб дізнатися про минуле міста, району. Використовуючи надані нами документи, вони пишуть творчі роботи, учнівські реферати, виступають з доповідями на науково – практичних конференціях. Співпрацюємо ми і з пресою. В місцевих та обласних виданнях було опубліковано біля 300 статей, започатковано в газеті “РІА – Козятин” рубрики:“Старі новини Козятина», «Гортаючи сторінки історії», «Цікаво знати», «Про що писали газети», «Історія міста в документах». Розроблено каталог «Козятин - хронологія подій». Надана суттєва практична та теоретична допомога історико - краєзнавчому музею міста. Думаю нам вдалося, пробудити живий інтерес у жителів до свого минулого.
— Архів поповнюють не тільки офіційні, а й документи особового походження?
Так, нам приносять безцінні з історичної точки зору документи, що становлять цінність не тільки для їх власників, а й для територіальної громади. Це і матеріали історії підготовки до видання брошури про Козятин, і свідчення про події ВВв, про залізницю 50 – 60 років, про мережу торгівельних та культурно-побутових закладів міста 60-80х рр., про релігійне життя в місті та районі, безцінні фотодокументи та спогади , про розбудову Козятина та інше. У нас дуже багато цікавих і знаних людей, яким є що сказати.

— З чого ви починали і чи завжди керувалися вказівками «зверху»?

— Досвід роботи починався з вивчення бази офіційних документів, але чуття історика допомогло мені інтуїтивно зберегти не менш важливі документи для нашого міста, які, так би мовити, виходять за межі офіційного переліку. Так при перевірці документальної бази нашого архіву Державним архівом Вінницької області була вказівка описувати документи тільки загально визначені, але ми зберегли і інші, це – документи про проведення ваучеризації, де, наприклад, є повна база даних про всі вулиці міста і жителів, що там мешкали на той час, відомості про перенумерацію будинків міста, проектно–кошторисна документація.
— Нам дуже допомагають у роботі ваші «Щорічні календарі знаменних та пам'ятних дат», хочемо подякувати вам за це. Коли ви почали цим займатися?
— Щорічні календарі знаменних та пам’ятних дат міста ми розробляємо з 2002 року, тобто впродовж десяти років. Вони допомагають орієнтуватися в історичних подіях, що відбувалися в місті, в нашому краї багато років тому, розплутувати їх важливі епізоди, доповнюючи новою інформацією
— Ви говорите, що вже опубліковано біля 300 ваших статей. Цікаво, які гонорари ви отримували?
— Я Вас хочу розчарувати. Ні однієї гривни. У свій час правда пропонувала якусь грошову винагороду редакція «Робітничого слова», але відмовилася на користь розвитку газети. Щоправда отримала разову винагороду в розмірі 2 000 грн. за присудження мені в 2004 році знаку “За сприяння розвитку Південно – Західної залізниці” за дослідження залізничної тематики. Але ці кошти використані для видання книги. Зізнаюся: сама над цим якось ніколи не задумувалася, тому що головне вбачаю в іншому: розбудити інтерес до вітчизняної історії, свого краю і залишити хоча б якийсь слід на землі.
— Чи є у Вас якісь вагомі конкретні досягнення?
— Досягненням вважаю те, що досвід по використанню архівних документів визнано кращим серед інших архівів і узагальнено Державним архівом Вінницької області. Зразковою визнана наша робота на обласному рівні і по проведенню експертизи цінності документів та створення описів на документи. Відповідно і нагорода Грамотою Кабінету Міністрів України та нагрудний знак.
— Ну, а якщо узагальнити все за десять років, який найголовніший підсумок?
— По-перше, створено архів – джерело історичної інформації, по-друге, ми не дали змоги втратити безцінні документи з нашої історії, а також документи з особового складу, за якими стоїть доля кожного громадянина. Особливо плідний період в роботі міської ради і архівної установи почався після 2000 року, коли місто отримало статус міста обласного підпорядкування.
Незабаром з’явиться книга, де наочно будуть використані документи не тільки центральних архівів, а й місцевих, що засвідчує про те, що наша історія починається саме тут: ми її творці і охоронці водночас.
Міський архів є одним з найзмістовніших за обсягами і кількістю документів, хоча часові рамки документів досить молоді( кінець 80-х років, але все попереду). І те, що ми заархівірували документи одного з найскладніших періодів – розпаду СРСР і становлення української незалежності на прикладі нашого міста – це надзвичайно важливо. Нас не буде, а документи, те, що ми встигнемо зберегти, будуть служити людям, всій спільноті і через десятки століть.