Полный текст обращения к винничанам от родственника Тараса Шевченко Ярослава-Валерия Красицкого
"Шановні вінничани!
Обізнані, схвалюємо та вітаємо ваш намір встановити пам'ятник нашому національному генію Т.Г.Шевченкові. Адже, чи не найголовніший символ України утверджується у свідомості українців передусім як державотворчий фактор. Формувати та впроваджувати котрий, гадаємо, не лише зобов'язані посадові особи з професійних обов'язків, але й всі громадяни держави – з почуттями патріотизму, приналежності до великої сім'ї поколінь минулого, сучасного та майбутнього свого народу і у відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Вважаємо, що встановлення пам'ятника Батькові України (не лише у Вінниці) – це не будівельно-архітектурний механістичний проект розміщення скульптурної форми в урбаністичному середовищі, а один зі способів самоідентифікації, чин збереження своєї етнічно-національної самості у все більш уніфікованому та глобалізованому світі. Адже ми всі є свідками порушення Закону Божого, замислом та волею Котрого було створено розмаїття народів, націй та рас, але котрі розмиваються та втрачають свої автентичні, сказати б, автохтонні особливості... Але не про це.
Хоча навіть ці первинні міркування могли б вивести задум встановлення пам'ятника з рівня його суто географічно-територіальних різнобачень на однозначну пріоритетність в цьому просторовому утвердженні. Це до того, що ми обізнані про непевність та суперечність у вирішенні місця розташування пам'ятника у Вінниці і з цього приводу маємо декілька суджень.
Згадаймо досвід встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Львові. На початку 90-х рр. львів'яни також визначалися з ідейно-художнім змістом, з місцем, і з, відповідно до них, проектним рішенням пам'ятника. Передусім, конкурс був відкритим технологічно: тобто, митцям під тиском громадськості було "розв'язано" руки, а головніше – розкуто їхню ідеологічну свідомість з власним творчим баченням скульптурно-архітектурного комплексу з можливістю обрання для нього довільно будь-якого місця у Львові. Моделі були розташовані у приміщенні спортивного комплексу і доступні всім до перегляду охочим – громадськість оглядала ці проекти, ескізні макети та визначалася... Автори були "закодовані" шифром, аби не було підозр у якихось лобіюваннях. Вони, повторюю, вільно обирали місце для свого творчого пориву і макетували образ пам'ятника співвідносно своїх творчих задумок та можливостей без будь-якого диктату чиновників. А в ЗМІ в обговореннях, диспутах, у полеміці зійшлися у протистоянні концепції політичної доцільності комуністичної залишкової ідеології та бурхливої легалізації національної свідомості львів'ян.
І ось тут до подій довкола пам'ятника додалися наслідки анкетування (там само у спорткомплексі) в опитуванні щодо місця його розташування. Комісія з авторитетними та шанованими діячами у своєму складі після підрахунків подала документальний результат з висновком у "Комітет щодо пам'ятника". Обирало остаточний варіант не тільки якесь навіть надто номіноване у регаліях журі, а й громада міста. Облрада проголосувала також з відкритими результатами, поіменно, і громадськість була про це обізнана… І утвердила це рішення львів'ян.
Пам'ятник постав у центрі міста. Попри те, що були варіанти "камерного" встановлення на площах, у скверах та інших закутках. Тож, на тлі досвіду минулих подій та 20-літнього унезалежнення України якось дивно виглядає сучасна "різновекторність" владників вінницької області та міста щодо цього питання, частина котрих має намір завести пам'ятник на задвірки міста, як це було колись у Львові. (І, що цікаво, той галицький казус вже став фрагментом історії міста і зараз пам'ятник сприймається як природна і необговорювана даність, бо перемогла колективна свідомість і її не спромоглися "воріженьки" спотворити жодними маніпуляціями).
Про це чомусь згадувалося на Театральній площі у Вінниці, оглядаючи цей затишний архітектурний простір, який цілком логічно та гармонійно, без вагань та сумнівів, можна доповнити вдалим розміщеним пам'ятника особі, котра дала і кожному українцеві та й державі – "сім'ї вольній, новій" (хоча й з не надто хазяйновитими владниками) свою "книгу Буття" – "Кобзар". Простір, котрий дійсно міг би бути не просто місцем перепочинку чи якихось зустрічей на безликому заасфальтованому прибраному місці з назвою культурного закладу (театру – адже скільки у світі таких "театральних площ"!), – місцем перебування та гуртування українців у знаменні дні та й для гостей міста, що перебуватимуть в українській аурі під зором Батька України… Де можна було б довідатись і про факт фізичного перебування його на Вінниччині тощо…
Далі. З огляду на публікації на порталі http://who-is-who.com.ua/bookmaket/vinnica2007/2/45.html про те, що п. Гройсман вважає "одним з основним здобутків нової команди… те, що їй вдалося налагодити зворотній зв'язок з мешканцями міста", дивно також виглядає проведений віртуально-електронний моніторинг-опитування щодо місця розташування пам'ятника (чи мали хоча би половина жителів області таку фізичну можливість користатися Інтернет-зв'язком?), котрий з сучасними комп'ютерними технологіями маніпуляцій може отримувати викривлені чи геть зовсім протилежні із реальним результати. Як тут не згадати містифікаторсько-маніпуляційний результат Інтернет-обрання ("шоу") "Великого Українця" з листопада по грудень 2007 р. Зупинимось детальніше на цьому і наведемо лише три фрагменти з Інтернет-простору щодо цього "шоу".
– "І якщо хтось надіслав за свого фаворита не одне SMS-повідомлення, а, скажемо, тисячу, виходить, він у тисячу разів сильніше бажає йому удачі й готовий вкласти в його перемогу в тисячу разів більше грошей із свого гаманця або із свого телефонного рахунку (особисто я вболівав за Ярослава Мудрого і відправив за нього кілька сотень повідомлень)". http://www.glavred.info/archive/2008/05/23/175637-3.html
– "14 травня показували фільм про Ярослава Мудрого. До фільму повідомили, що він був на 4 місці. Після фільму Ярослав Мудрий залишився на тому ж місці. Фінальне шоу відбулося 16 травня ввечері, тобто, через два дні після фільму про Ярослава Мудрого. А тепер проаналізуємо. На момент показу фільму про Ярослава Мудрого Т.Г.Шевченко був на 3 місці. Шевченків фінальний результат – 150873. Це означає, що Ярослав Мудрий до і після фільму про нього мав результат, що був меншим 150873 голосів. Фінальний результат Ярослава Мудрого – 648443. Маю зауважити, що під час 4-годинного шоу додалося всього близько 100000 голосів. Тобто динаміка надходження голосів зрозуміла. І ось питання, як можливо, що Ярослав Мудрий отримав за два дні до шоу понад 500000 голосів?.. Табачник просто підтвердив, що фальсифікації – це звичайна практика "Партії регіонів!!!". http://greatukrainians.com.ua/forums/topic/3173.html
– Ярославу Мудрому допомогли стати "Великим Українцем №1" http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=5106.
Як бачите, в тій фальсифікації про якусь моральність не йдеться. Лише було організаторами зведено два фактори:
1– гроші, зароблені аферистами з "ІНТЕРу" та К°.
2– зняття з лідерства очевидних Великих Українців.
І ось, за 4 роки, начебто усе проминулося, вже дещо призабулося, притихло. Але знову, наче якимсь дежа-вю, майнула вістка про вінницькі подібні "шоу"-"Інтернет-опитування", котрими, безсумнівно, за результатами, схожими на "ІНТЕРівські", оперують вже знову для ухвалення рішення… і, звичайно, не на користь громадського. Посилаючись на якийсь безособово-віртуальний Інтернет-простір, де гуляють не лише "кібервіруси", але й цілі "кіберпрограми" з убивчими властивостями. Тож, виникає просте і логічне питання: чи дійсно влада свою громаду має за таких наївних, довірливих та простодушних, афішуючи таким непевним "ноу-хау" – "онлайн-зв'язком з громадою", котрим гордливо похвалився п. Гройсман ?!. Сумно лише, що всі ці копирсання нечестивих, безсовісних циніків відбуваються навколо імені Тараса Шевченка.
Тож, гадаю, не варто було б винаходити свої "вінницькі граблі", коли досвід минулого дає апробований, оптимальний, прозорий у результатах варіант з натуральним анкетуванням, подібно львівським. Іще. Можемо також нагадати, що ставлення до пам'яті Тараса Григоровича навіть у далеких народів викликає повагу та пошанування. Ось лише один приклад. Декілька десятків років негритянська громада у церкві в Нью-Йорку зберігала (може й зараз зберігає) на почесному місці портрет Кобзаря, пояснюючи тим, що "Він наш! Він боровся за права таких, якими ми були". (детальніше тут: http://vgoru.net/dopisuvachi-ridnoviri/518-batko-ukrayini.html). І це в той час, коли Тарас Григорович сходив землі Вінниччини і прилучився до Вашого краю своїм єством і у своєму творчому доробку й від вашої землі щось собі корисне для всього українства добрав. А ви його (звертаюся передусім до високопосадових чиновників), – на задвірки ?!!
Наприкінець, виникають вже останні іще два запитання: як владники, котрі обіймають державницькі посади, будуть опікуватися патріотичним вихованням майбутніх поколінь задля скріплення держави України, що вони змушені своєю посадою та службовими обов'язками чинити, коли образ чи не найвеличнішого її символу мають намір показово встановити де-небудь, у місцях, не відповідних його значенню, начебто явно і недвозначно вказуючи місце перебування і майбутньому пересічному українцеві – на задвірках ?!. І чи не замислюються оті "мудреці", що громадськість буде ознайомлена з їхніми списками поіменно, і ганьба супроводжуватиме їх довічно?!. І жодні Інтернет-"відмазки" якоїсь начебто "об'єктивності" від того їх не захистять… І їм такою ганьбою не варто було би підставляти славне і привітне своє місто перед зором вже усієї України…
Зі всього вищенаведеного ми також завважимо, що справа встановлення пам'ятника у Вінниці не лише справа її влади, – як вона собі замислила, але й громади міста. Ця остання, впевнені, себе вважає часткою сім'ї великого "Українського дому". Бо кожний з нас в міру можливого несе також відповідальність і у справі впровадження ідеї Тарасової України зі "своєю й правдою, і силою, і волею" у тому Домі".